В українській Суперлізі не так багато прикладів, коли рідні брати грають у баскетбол в одній команді. Ще донедавна це були Ростислав та Ігор Кривичі. У львівській «Політехніці-Галичині» є і свій приклад – Денис та Максим Тютюнники. Як живеться та працюється братам розповідають самі хлопці.

– Як взагалі у вас виникла ідея грати у баскетбол?

Д. Тютюнник: – Спочатку я почав займатися. У третьому класі мій батько Юрій Борисович мене привів у баскетбол. Мені сподобалося й через півроку до мене приєднався і Макс. Звичайно, тоді ми й не думали, що це стане нашою професією зі всіма наслідками. Кардинально все змінилося, коли ми переїхали до Южного.

– Важко було у юному віці залишити рідну домівку?

Д. Тютюнник: – Психологічно було важко, однак дуже допомагала взаємопідтримка. Нас двоє – тому легше долати труднощі.

М. Тютюнник: – Зараз ми уже звикли до переїздів, до нових міст. Львів ми уже сприймаємо як рідний дім. Ми тут навчаємося в Національному університеті «Львівська політехніка». Уже третьокурсники факультету будівництва та інженерії довкілля.

– Готуєте запасний плацдарм: не вдасться зробити кар’єру баскетболістів…

Д. Тютюнник: – Відверто кажучи, у нас навіть такі думки в голові не виникали. Я вважаю, що людина повинна бути всебічно розвиненою. Це щось на кшталт: «скільки мов знаєш, стільки разів ти людина». Наразі ми повністю себе присвятили баскетболу. Звичайно, тренування, матчі, переїзди забирають багато часу та сил, однак ми завжди на виїзди беремо з собою підручники. Намагаємося не переривати учбовий процес. От коли ми навчалися в школі наша успішність була не найвищому рівні. Зараз прийшла відповідальність чи що. Хочеться багато зробити.

– До речі, вам відомо, що свого часу за «Політехніку» вже виступали брати?

Д. Тютюнник: – Знаю, що колись грали брати Смітюхи, але це було давно.

– Максе, ти проводиш на майданчику дещо менше ігрового часу, як тебе підтримує брат?

М. Тютюнник: – Думаю, що більше в цьому плані я більше переживаю. Намагаюся більше сил докладати. Денис мене підтримує, каже, що все буде добре і мої результати будуть кращими.

Д. Тютюнник: – Не вірте Максу. Я дуже переживаю за нього. Просто не хочеться зайвий раз його «піддьоргувати». Розумію, що занадто палка «підтримка» може негативно відбитися на моральному стані.

– Які завдання ви ставите перед собою?

Д. Тютюнник: – Хочемо в цьому сезоні зайняти призове місце. А в наступному значно покращити особисту результативність, аби більше допомагати команді.

– Вже скоро ви не зможете виступати за «дубль»…

Д. Тютюнник: – Окрім цього року ще два сезони можна грати за «дубль». Повірте – це не так і багато часу залишається. Потрібно більше працювати аби здобути місце в «основі». Ще дуже багато потрібно зробити, «підтягнути» фізичний стан, підвищити коефіцієнт корисної дії.

– Що ж, щасти вам!

– Дякуємо.